Читати про ризики складно
Жодна інша тема в науці, яка була б дотичною до канабісу, не генерує стільки суперечок, як ризики. Причини не лише ідеологічні, а й методологічні. Більшість досліджень обзерваційні, причинно-наслідковий зв’язок важко встановити, популяції різняться, сам продукт дослідження різниться, дози не стандартизовані. Додайте до цього конфлікт інтересів з обох боків і отримаєте поле, де легко знайти «докази» будь-якої позиції.
Тому в цій частині буде чітке розмежування: що підтверджено сильними дослідженнями, що підтверджено слабше і де наука ще не дала відповіді.
Ієрархія доказів
Найвищий рівень — систематичні огляди і мета-аналізи рандомізованих контрольованих досліджень (RCT).
Вищий рівень — поодинокі RCT з адекватною методологією.
Середній рівень — когортні і «випадок-контроль» дослідження (ретроспективні дослідження, які порівнюють людей із діагнозом і без нього).
Нижчий рівень — серії випадків, анекдотичні дані, дослідження in vitro і на тваринах.
Проблема дискурсу навколо канабісу у систематичній презентації даних нижчих рівнів як еквівалентних вищим. «Дослідження показало», «британські вчені довели» можуть означати як мета-аналіз тисяч пацієнтів, так і спостереження за 12 мишами.
Контекст 2026 року
У 2026 році з’явився перший великий систематичний огляд канабіноїдів при психічних розладах — Wilson et al. (2026) у Lancet Psychiatry (54 RCT, 2477 учасників). Для більшості станів доказів ефективності канабіноїдів немає.
Паралельно з тим Hsu et al. (2026) у JAMA опублікували клінічний огляд про терапевтичне застосування канабісу і канабіноїдів, у якій дійшли близького за духом висновку — доказів для використання канабісу або канабіноїдів за більшістю медичних показань недостатньо, а дані рандомізованих контрольованих досліджень не підтримують їхнє застосування для більшості станів, для яких їх просувають, включно з гострим болем і безсонням. Чіткі ефекти, які підкріплені метааналізами, автори фіксують у вузькому колі показань — нудота і блювання при хіміотерапії та інших причинах і набір ваги при ВІЛ/СНІД-кахексії — тобто там, де є зареєстровані фармацевтичні препарати на основі канабіноїдів зі схваленими FDA показаннями.
Зверніть увагу на розходження у Wilson et al. і Hsu et al. по безсонню — перший огляд знайшов помірний позитивний ефект канабіноїдів на час сну (за об’єктивним вимірюванням пристроєм це була найвища оцінка достовірності в усьому огляді), а другий — навпаки, прямо зараховує безсоння до показань, для яких докази RCT не підтримують застосування.
Такий реальний стан доказової бази — різні критерії включення, різні кінцеві точки і малі вибірки роблять висновки нестабільними.
Там, де ви бачите впевнені твердження “канабіс лікує Х” чи “канабіс викликає У”, доказова база майже завжди тонша, ніж здається.
Що підтверджено
Мета-аналіз Marconi et al. (2016) (об'єднав 10 досліджень і 66 816 учасників) показав, що у найважчих споживачів ризик шизофренії та інших психозів у 3,9 разу вищий, ніж у тих, хто не вживав (OR = 3,90; 95% CI 2,84–5,34). Зв'язок дозозалежний. Самі автори при цьому підкреслюють, що причинний зв'язок з цих даних однозначно встановити неможливо — мова йде про сильну і стабільну асоціацію, а не про доведену причинність.
Дослідження Di Forti et al. (2019) у Lancet Psychiatry охопило 10 європейських міст і одне бразильське, 901 пацієнта з першим психотичним епізодом і 1237 здорових людей у контрольній групі. Щоденне вживання канабісу підвищувало шанси психозу в 3,2 рази, а щоденне вживання високопотентного канабісу (≥10% THC) — в 4,8 рази в порівнянні з тими, хто ніколи не вживав.
Дослідники також оцінили популяційно-атрибутивну фракцію — частку випадків першого психотичного епізоду, які можна було б уникнути, якби високопотентний канабіс не був доступний на ринку.
Для всієї вибірки 11 міст ця цифра склала 12%, для Лондона — 30%, а для Амстердама — 50%.
Тобто в Амстердамі, де високопотентні голландські сорти типу Nederwiet домінують на ринку (з концентрацією THC до 67% у Nederhasj і близько 22% у Nederwiet), статистично кожен другий випадок першого психотичного епізоду можна було б уникнути за відсутності цих продуктів — звичайно, за припущення, що зв'язок справді причинний. Для Лондона, де сканк-подібні сорти з середнім вмістом THC близько 14% становлять 94% вуличного ринку, відповідна цифра — приблизно кожен третій випадок.
Систематичний огляд Petrilli et al. (2022) у Lancet Psychiatry став першим, який спеціально вивчав вплив потентності на психічне здоров'я. На вибірці з 119 581 учасників з 20 досліджень він підтвердив, що вища концентрація THC послідовно пов'язана з вищим ризиком психозу і розладу вживання канабісу. Для тривоги і депресії докази виявились змішаними — про це детальніше в наступному розділі завтра.
Нові дані 2025 року
Систематичний огляд Rittiphairoj et al. (2025) в Annals of Internal Medicine, який був замовлений урядом штату Колорадо для обґрунтування регуляторної політики, проаналізував 99 досліджень і 221 097 учасників (42% рандомізованих контрольованих досліджень, 47% обсерваційних, 11% інших інтервенційних дизайнів). Високопотентні продукти автори визначали як такі, що містять понад 5 мг або понад 10% THC на порцію. У нетерапевтичних дослідженнях 70% знайшли несприятливий зв'язок таких продуктів з психозом і шизофренією, а серед досліджень у здорових популяціях ця цифра сягала 84%. Для розладу вживання канабісу несприятливий зв'язок зафіксували 75% досліджень.
Вже тут можна помітити методологічну проблему!
95% включених досліджень мали помірний або високий ризик упередженості, що саме по собі характеризує стан дослідницького поля у темі канабісу.
Ще одне обмеження, на якому наголошують самі автори огляду — більшість досліджень аналізували класичні старі продукти і сорти, а не ті високопотентні концентрати, які зараз домінують на легальному ринку США і Канади, тож реальна картина для сучасних споживачів може бути ще менш сприятливою, ніж показують наявні дані.
Pourebrahim et al. (2025) у Biomolecules вперше системно застосували критерії Хілла до епідеміологічних даних про канабіс і шизофренію. Це дев’ять критеріїв, які були запропоновані епідеміологом Остіном Бредфордом Хіллом у 1965 році для оцінки ймовірності причинного зв’язку:
сила асоціації,
послідовність,
специфічність,
темпоральність,
біологічний градієнт,
правдоподібність,
когерентність,
експеримент
і аналогія.
Автори об’єднали десять досліджень у форест-плот і отримали загальний OR = 2,88 (95% CI 2,24–3,70).
П’ять із дев’яти критеріїв підтримують причинний внесок канабісу — це сила зв’язку, послідовність, біологічний градієнт, темпоральність і специфічність. Експериментальний критерій залишається непридатним з етичних причин (рандомізоване дослідження, у якому здоровим людям призначають канабіс і чекають розвитку шизофренії, неможливе). Ще три критерії — правдоподібність, когерентність і аналогія — автори вважають неможливими до застосування в цьому контексті через відсутність об’єктивних клінічних маркерів психозу. Автори дійшли висновку, що канабіноїди «ймовірно» вносять причинний внесок у розвиток психозу і шизофренії, особливо при вживанні в підлітковому віці. «Ймовірно», а не «доведено».
Myran et al. (2025) у JAMA Network Open провели те, що в епідеміології називають «природним експериментом» — модель перерваних часових рядів. Вони проаналізували медичні записи 13,6 мільйонів жителів Онтаріо віком 14-65 років за період з 2006 по 2022 рік, охопивши три послідовні фази канабісної політики: до легалізації, лібералізація медичного канабісу (з 2015) і повна легалізація рекреаційного канабісу (з жовтня 2018).
Загальна частота виявлення шизофренії в Онтаріо за цей період майже не змінилась: 53,5 випадки на 100 000 людино-років до легалізації проти 53,3 після. На перший погляд, нічого не сталось. Але всередині цієї стабільності картина зрушилась суттєво.
Популяційно-атрибутивна фракція (частка нових випадків шизофренії, яка корелює з розладом вживання канабісу) збільшилась втричі — з 3,7% до легалізації до 10,3% у період після. Серед чоловіків 19-24 років ця цифра сягнула 18,9%. Тобто майже кожен п’ятий новий випадок шизофренії в цій віковій групі статистично пов’язаний з проблемним вживанням канабісу.
Вік — найважливіша змінна при вживанні канабісу
Серед усіх факторів, що впливають на ризик при вживанні канабісу (дози, частоти, генетики, способу вживання) вік ініціації (першого вживання) є найстабільнішим предиктором довгострокових наслідків.
Автори прямо пишуть, що цифра 10% не означає, що канабіс «спричиняє» 10% випадків шизофренії — вони не контролюють генетику, сімейний анамнез і ще ряд факторів. Але напрямок зміни і її масштаб надто великі, щоб бути випадковими. І особливо тривожить географічно-демографічна структура, бо саме у молодих чоловіків інцидентність шизофренії в період після легалізації дещо зросла, тоді як у старших вікових групах знизилась. Загальна стабільність — це усереднення двох протилежних тенденцій, а не справжня відсутність змін.
Нюанси, які часто опускають
Абсолютний ризик залишається невисоким
Базовий ризик шизофренії в загальній популяції — близько 1% впродовж життя. Чотирикратне підвищення, яке виявляють дослідження дозозалежності, дає абсолютну ймовірність близько 4%. Тобто навіть серед людей, які належать до хронічних споживачів, переважна більшість не розвиває хронічного психозу. Це важливо тримати в голові, коли читаєш заголовки на кшталт «канабіс в чотири рази збільшує ризик шизофренії» — формально це правда, але без контексту це звучить набагато драматичніше, ніж як воно є насправді для пересічного споживача.
Утім, цей середній абсолютний ризик ховає і важливий структурний розподіл у групах перетину факторів.
Для молодого чоловіка з сімейним анамнезом психозу, який щодня вживає сорти з вмістом THC ≥10%, абсолютний ризик не «4%», а суттєво вищий, бо фактори ризику не сумуються лінійно, а перемножуються. Тобто заспокійлива цифра «4%» — це усереднення популяції, а не індивідуальна оцінка для конкретної людини.
Зворотна причинність
Класична проблема всіх обсерваційних досліджень у тому, що люди на продромальній стадії психозу (ще до маніфестації клінічних симптомів, у період, коли вже з'являються тривожність, дисфоричні переживання, легка дезорганізація мислення) можуть вживати канабіс саме для того, щоб зменшити ці переживання. Це так звана гіпотеза самолікування. Якщо вона вірна, то спостережуваний зв'язок «вживання канабісу → психоз» частково перевертається — психоз (а точніше, його ранні етапи) призводить до вживання, а не навпаки. Кілька когортних досліджень намагались перевірити це, виключаючи учасників з ранніми ознаками психозу при першому обстеженні. Але повністю виключити продромальну стадію неможливо — вона за визначенням передує клінічному діагнозу і часто непомітна навіть для самої людини.
Менделівська рандомізація
Один із небагатьох методів, який дозволяє наблизитись до причинного висновку без рандомізованого експерименту — менделівська рандомізація. За хх логікою, якщо в когось є генетичні варіанти, які підвищують схильність до вживання канабісу, цей факт визначений при народженні і не може бути наслідком майбутнього психозу. Якщо у носіїв таких варіантів частіше розвивається шизофренія, то це аргумент на користь причинного впливу канабісу. Якщо ж навпаки, генетична схильність до шизофренії корелює з ймовірністю почати вживати канабіс — це аргумент на користь зворотної причинності.
Pasman et al. (2018) у Nature Neuroscience провели саме такий двонаправлений аналіз на найбільшій на той час вибірці (близько 184 тисяч учасників). Для напрямку «канабіс → шизофренія» вони тестували два генетичні інструменти: суворий (5 SNP, асоційованих з вживанням канабісу на конвенційному порозі генетичної значущості) і ширший (69 SNP при менш суворому порозі). Суворий інструмент не показав практично жодного ефекту (OR = 1,04, p = 0,81). Ширший інструмент показав слабку тенденцію, яка не досягла статистичної значущості (OR = 1,10, p = 0,074). У зворотному напрямку, «шизофренія → канабіс», з інструментом зі 109 SNP, які корелюють з шизофренією, вони знайшли значущий ефект: OR = 1,16, p = 0,001.
На перший погляд це виглядає як просто «зв’язок двонаправлений». Але дані Pasman сумісні з тим, що головний напрямок ефекту — від шизофренії до канабісу, а не навпаки. Люди з генетичною схильністю до шизофренії можуть починати вживати канабіс через продромальні симптоми або негативний афект, які підштовхують їх до самолікування. Це генетичне підтвердження тієї самої гіпотези зворотної причинності, яка існує на епідеміологічному рівні.
Утім, цей висновок не закриває питання остаточно з трьох причин.
По-перше, генетичний інструмент для канабісу був у двадцять разів слабший за інструмент для шизофренії (0,15% поясненої варіативності проти 3,38%), і самі автори визнають, що ефект «канабіс → шизофренія» міг просто не відображатись через брак статистичної потужності.
По-друге, MR-дослідження оцінюють вплив генетичної схильності до вживання, а не саме вживання як таке — це може недооцінювати реальний ефект речовини чи вжитого продукту.
По-третє, в полі MR-досліджень канабісу і шизофренії немає консенсусу. Попередня робота Vaucher et al. (2018), яка тестувала лише напрямок «канабіс → шизофренія», знайшла сильний доказ причинного впливу, а робота Gage et al. (2017), яку Pasman цитують як концептуально близьку, отримала результати, аналогічні тим, які зібрала команда Pasman. Багато що залежить від того, які беруться генетичні інструменти.
Тож Менделівська рандомізація ускладнює підбивання висновків з обсерваційних даних, але не скасовує їх.
Зв’язок між канабісом і шизофренією майже напевно двонаправлений, і частина того, що в епідеміології виглядає як «канабіс спричиняє психоз», насправді відображає те, що люди з підвищеною схильністю до психозу частіше починають вживати канабіс. Який саме напрямок переважає — питання все ще відкрите. І відповідь на нього потребує більших генетичних досліджень канабісу і кращих інструментів MR.
Генетична вразливість — ключовий модератор
Носії певних варіантів AKT1 (зокрема rs2494732) і COMT Val158Met реагують на THC принципово інакше, ніж люди без цих варіантів. Дві класичні роботи — Caspi et al. (2005) для COMT і Di Forti et al. (2012) для AKT1 — показали, що ризик психотичної реакції на канабіс серед носіїв “ризикових” генотипів значно вищий. Проте, варто зазначити, що реплікаційні спроби протягом наступного десятиліття дали неоднорідні результати, і консенсус щодо точної ваги цих окремих варіантів сьогодні слабший, ніж здавалось у 2010-х.
Більш практичне значення має сімейний анамнез. Люди з родичами першого ступеня, які мають діагноз шизофренії або іншого психотичного розладу, мають базовий ризик у 5–10 разів вищий за популяційний, незалежно від того, які саме гени за це відповідають. Для такої людини «4%» абсолютного ризику перетворюється на 20% і вище, а додавання щоденного вживання високопотентного канабісу може зробити цю цифру ще вищою.
Перенести це в індивідуальну клінічну практику поки що складно. Полігенні шкали ризику (PRS) для шизофренії за останні роки покращились, але навіть найкращі з них пояснюють відносно невелику частку загальної варіативності схильності. Цього недостатньо, щоб прогнозувати індивідуальний ризик з клінічною точністю. Спеціально розрахованих PRS для психозу на фоні вживання канабісу, які б комбінували генетику психотичної вразливості з генетикою реакції на канабіноїди, у широкому використанні поки що немає. Тому найкращим маркером генетичної вразливості залишається старий-добрий сімейний анамнез — цей інструмент, який не вимагає секвенування і працює з тією точністю, з якою люди знають історію своїх родичів.
Зв’язок між канабісом і психозом реальний, дозозалежний і відтворюваний у різних популяціях і десятиліттях. За формальним аналізом причинності він задовольняє 5/9 критеріїв Хілла, які можна емпірично перевірити в обсерваційних даних, і не задовольняє лише ті, що етично або методологічно недоступні — рандомізований експеримент, у якому здоровим людям призначають канабіс і чекають десять років, провести неможливо, а шизофренію у тварин в цьому контексті не досліджують. Це найсильніша епістемічна позиція щодо канабісу і шизофренії, яку взагалі можна зайняти станом на 2026 рік. Дані сумісні з причинністю настільки, наскільки це взагалі дозволяє наявний методологічний інструментарій.
Але «канабіс викликає психоз» — все ще занадто сильне і занадто спрощене узагальнення.
Вживання канабісу, особливо високопотентного і в молодому віці, суттєво підвищує ризик психозу і шизофренії, і доказова база цього зв’язку тепер набагато міцніша, ніж була ще п’ять років тому. Базовий ризик у популяції залишається близько 1%, тож навіть учетверо вищий ризик дає абсолютну ймовірність близько 4% — переважна більшість навіть хронічних споживачів не розвиває хронічного психозу.
В той же час, серед молодих чоловіків, які щодня вживають високопотентні сорти, картина радикально відрізняється від досвіду середніх дорослих епізодичних споживачів низькопотентних сортів.
Три модератори ризику стабільно повторюються в усій літературі останніх десяти років.
Перший — генетична вразливість. Носії певних варіантів AKT1 і COMT, а також люди з сімейним анамнезом психозу або шизофренії, реагують на THC принципово інакше, ніж люди без цієї вразливості.
Другий — вік ініціації. Підлітковий мозок реагує на канабіноїди не так, як дорослий, і саме підрісші споживачі дають у дослідженнях найвищі OR. Третій — потентність продукту. Щоденне вживання сортів з вмістом THC ≥10% пов’язане з ризиком, який якісно відрізняється від вживання традиційних низькопотентних сортів.
Ці три фактори не сумуються, а перемножуються — і саме на їхньому перетині знаходиться найвразливіша група, для якої абсолютний ризик уже не є малим.
Повний текст вже доступний для патронів та авторів drugstore. Підтримати проект і отримати ранній доступ можна за посиланням.